як робити шрифти
15. цифрування
Починаючи сканування рукописних ескізів, подбайте про його правильне виконання. Дбайливо та уважно перемалюйте сканований малюнок вручну, використовуючи інструмент „перо” в кривих Безьє. Забагато вузлів у символі, чи вузли в неслушних місцях можуть мати неґативний вплив на цілий шрифт.
Забагато вузлів можуть не тільки призвести до технічних проблем — наприклад принтер не зможе друкувати цим шрифтом — але й суттєво ускладнять контроль над формою літери. Контролювати криву між двома вузлами набагато простіше, ніж міняти криву з дванадцятьма вузлами. Звісно, можна працювати й так, але навряд чи результат потішить око гнучкими формами.
Ставлячи вузли в непотрібних місцях, ви можете спричинити технічні проблеми — наприклад, хибуватиме хінтування — але також з практичних міркувань варто ставити вузли в місцях екстремумів знаку. Наприклад, слушно оцифроване „о” потребує тільки 8 вузлів: чотирьох для зовнішнього контуру, та чотирьох для внутрішнього. Розстановка точок на місцях екстремумів (тобто на найвищих, найнижчих, крайніх справа та зліва ділянках контуру) робить безьєві „вусики” BCP вертикальними чи горизонтальними — і ними набагато простіше керувати. Здебільшого, для рухів під прямим кутом достатньо утримувати клавіш „shift”.
« 14. грубий вигляд | 16. клонування »
це все справедливо для Т1 та достатньо простих шрифтів
(як на схемі, без нп. ентазису на стемах), бо при генерації ТТ воно само автоматично розставить проміжні вузли, що іноді може спотворити криву, тоді варто повернутись та спробувати вручну додати опорні вузли на переході нп з прогнутої вертикалі стема до серифа.
Так само в похило-курсивних накресленнях не варто, як на мене, позбавлятись “тангент поінтс”, що утримують лінії стему у потрібному напрямку – інакше все поступово заокруглиться й малюнок втратить гостроту.
Взагалі цифрування, та найбільше растеризація підштовхують з одного боку до уточнення, а з другого до спрощення контурів (нп. у наведеному малюнку крапки “притуплення” білого гостряка у n на різній висоті, і це майже немає сенсу, бо у текстових розмірах ця різниця все рівно нівелюється растеризацією)
Коментар від моє — жовтня 29, 2008 @ 3:01
“наприклад, хибуватиме хінтування” – це взагалі, як для мене, терра інкоґніта – як саме воно хибуватиме від яких зайвих крапок? Розглядаючи свої шрифти, що були професійно відхінтовані не мною, я помічав вузли, розставлені там, де у мене їх не було (йдеться не про екстреми), як я зрозумів саме у процесі хінтування – може де є якісь пояснення зрозумілою мовою як і чому воно робиться?
(Андрію, прошу, не сприймай це як “претензії” до тебе, у даній роботі перекладача та видавця, за що окрема подяка, а як полеміку з автором, мої власні додаткові до теми, мо комусь й корисні, міркування та спостерігання, питання до всіх, а то й риторичні:)
Коментар від моє — жовтня 29, 2008 @ 3:14
є ще нп. така невеличка “група” ледь похилих шрифтів в яких неекстремні крапки (тобто екстремні в іншій умовній не прямокутній системі) тримають потрібний контур, а екстремні, якщо їх додати виявляються так близько до вже наявних, що їми доводиться жертвувати проти всілякої “науки”…
Коментар від моє — жовтня 29, 2008 @ 3:20
“притуплення” білого гостряка у наведеному рисунку — це якраз штучка для друку, на різній висоті бо наближають кут до прямого.
природньо ставити хінт від екстремуму до екстремуму, ось на намальованій -о- вони стануть прекрасно. якщо ж екстремум не позначено вузлом — до чого прив’язуватись хінтові?
Коментар від Andrij — жовтня 29, 2008 @ 8:54